roma_veresk

Летов жил, Летов жив, Летов будет жить!

Mon, 03 Mar 2008 10:31:55 GMT

Тільки-но закінчили з товаришем на роботі статтю про Єгора Лєтова. І що саме дивне – навіть умудрилися її надрукувати в журналі. Як знайшлася передсмертна записка Єгора Лєтова. Я так не сміявся вже давно! Чесно.

Треба буде влаштувати і в себе вдома прибирання, мабуть, і в мене є подібні записочки. :-)

I'm sexy man!

Tue, 06 Mar 2007 15:34:45 GMT

Ги! Ось знічев'я пройшов тест, щоб він визначив - яке ж таке татуювання мені б найбільше пасувало. І клятий робот ось, що мені написав - тепер, що на попці татушку робити? :)
* * *
Яркая сексуальность - это про вас. Вы это очень хорошо знаете, и умело пользуетесь ей. Вы обожаете находиться в центре внимания. Окружающие либо в восторге от вас, либо завидуют вашей чувственной харизме. Вам чужда скромность - вы предпочитаете смелый эпатаж. Ведь вам есть что показать!

Татуировка - одно из ваших главных оружий. Она обязательно будет вызывающе стильной и смелой. Впрочем, для вас сама татуировка играет даже меньшую роль, чем место, где она сделана. Ушные раковины, пятки и подмышки - далеко не полный список ваших задумок. Уж конечно, вы не станете делать скромный браслет на плече!

Update: І ще один на додачу до першого:

И так вы - мягко сказать извращенец.
Извращение у вас в крови. Вы любите секс, это, конечно, не ваш смысл и образ жизни, но вы любите много разнообразного секса. Если у вас настроение "секси" вы можете своего партнера в прямом смысле "затрахать". Положительная сторона вопроса - если ваш партнер не относится к ангелочкам, он будет просто в восторге от вашей фантазии!

Don’t touch me!

Tue, 19 Dec 2006 12:26:35 GMT

Ох, же ж у мене і період на кінець року пішов! Ну, гай-го! Здавалося, усе у мене повний алес гут: іду на довгоочікувану передноворічну фінішну пряму з любов’ю, вірою, надією, халтурою і розслабоном. Аякже ж! Хтось там угорі промовив на повний голос: Гівна Вам на лопаті, Ромуальде! І контроль над ситуацією було миттєво похєрено майже на всіх фронтах — на даний момент контролюю хіба що власні члени, включно з сечовим міхуром та сфінктером. Усе що стосується не мене, а інших людей, ситуацій та зобов’язань перебуває в абсолютному безладі, прострації та Броунівському русі. Ну, капєц!

Ділові й давно перевірені в боях партнери підводять, як школярі-двієчники, які забрехалися у своїх показаннях перед вчителькою та батьками. На роботі підлеглі геть серйозно ставлять питання типу, що довше 960 метрів чи 6,2 кілометри й напружують свої мізки тільки заради знаходження найменших приводів як злиняти з роботи або якнайдовше нічого не робити. Шефи навантажують дедалі більше роботою і вимагають перед Новим Роком майже нездійсненного — і це з армадою ідіотів-підлеглих! Улюблена людина просить до завтра (читай, середи) визначитися з демаркаційною лінією наших стосунків. Усі халявні вечірки й подарунки проходять повз мене, з причин означених вище й просто без усяких на те причин. Усі зробилися нервовими й нетерплячими, безнастанно чогось вимагають, влаштовують істерики, гримають і вичавлюють з мене силу й потенцію, як сік з лимона…

А насправді все чого я хочу — це просто лягти ось так на столі і мовчки померти, а навкруги тихесенько так нехай цокочуть цвіркуни і пахне м’ята… Я навіть плакати за мною не прошу. Я просто втомився. Справді.

Що воно за біда з тими фляжками?

Sun, 10 Dec 2006 16:17:57 GMT

Років зо 2,5 тому придбав я в ЦУМі, тоді ще за 52 грн., чудесну сталеву фляжку виробництва Польщі на 250 грамів для вкрай необхідного взимку коньячку. Та фляжка рятувала мене з найбільших невдач і глухих кутів. Так от. Сталася прикрість — за півроку вона стала текти. Спершу коло шийки — це діло я запаяв припоєм (далася на щось радіотехнічна освіта), а потім у ній відшарувалося дно — саме на стикові стінки й власне дна. Гарно так репнуло, на півпериметра. Біда. Знаючи про це, близька людина не пошкодувала 98 грн. і привезла мені з Одеси красиву, вкутану в напівшкіряний чохлик іншу фляжку, теж на 250 грамів коньячку. І що видумаєте? При першій же спробі залити до подарункової фляжки рідину — ємність “дала тєчь”. Настрій зіпсовано всім: дарувальниці, мені й власне фляжці.

Питання: що за холера з тими фляжками, що порадите купувати, як перевіряти й чому фляжки не течуть у моїх друзів (може, вони не зізнаються, що в них така ж халепа)?

Матріархат нікуди не зник

Sun, 26 Nov 2006 13:06:02 GMT

Зізнаюся — маю гріх. Великий... Я кохаю дівчат! Ні, не всіх без винятку, а тільки розумних. Таких, щоб аж страшно ставало. Таких, щоб мене дивували й знешкоджували. А те, що я люблю шкоду, особливо в ліжку, про це розумні дівчата дізнаються пізніше. Так от, люблю я тих дівчат дуже-дуже й довго-довго…

Але разом з тим я просто маніакально боюся, майже не сприймаю й ненавиджу, старих жінок. Ну, не можу я з ними ужитися і все! Розкрию секрет, з віком красиві дівчата обертаються на старих і зморщених бабег. Ну, це ще півбіди. Але ще одна ціла біда — а в сумі їх уже налічується півтори — стається не з їхньою зовнішністю, а з їхнім внутрішнім світосприйняттям. Літні жінки сприймають світ по-інакшому. Вони мають себе за аристократок навіть якщо стоять на базарі й продають оселедці та ще й не спльовують губи від соняшникового насіння. Вони вважають себе за всіх і вся. І те що прийдешнє покоління їм має завдячувати за все: за своє життя, свою освіту, свій розум, свою честь і гідність та за перемогу над фашистською Німеччиною, тобто за всі без винятку чесноти. Натомість чоловіки цього чомусь не прагнуть…

Чому літня жінка в будь-якому транспорті обов’язково стоятиме наді мною й поглядом знищуватиме мене тільки з-за того, щоб сісти на обпісяне мною з переляку сидіння? Чому вона ніколи не скаже: “Дякую”, — навіть якщо я те сидіння не встиг обпісяти і встав самотужки й з власної волі? Чому літні жінки ніколи не чекають як я добіжу від вхідних дверей під’їзду до ліфта, а їдуть винятково самотою, хижо посміхаючись і поблискуючи залізними вставними зубами крізь просвіток між дверима, а вийшовши на своєму поверсі, забувають про мене? Чому літні жінки мене дурять на всіх без винятку касах супермаркету й просто на вулиці? Мені що показувати їм диплом про вищу технічну освіту й про те, що я в голові з легкістю беру потрійний інтеграл обертання чи четверту похідну від котангенса, аби мені повертали решту від внесеної за товар суми?

Чому літні чоловіки не страждають на це? Чому я поступаюся місцем старезному дідові й років з десять пам’ятаю його очі та його інтонацію з його: “Дякую, синку”? Чому літні чоловіки, забираючи у мене кухоль з-під пива, обов’язково запитують: “Налити ще?” Чому чоловіки не стають чорноротими диспетчерами ЖЕКів і товстелезними кондукторами тролейбусів? Чому літні чоловіки стають найліпшими й найвірнішими друзями? І ще одне. Чому мій дід помер так рано, коли мені було ледь 14 років, і я так багато не дізнався про це?

Гдє же ви, бляді?!

Tue, 31 Oct 2006 10:32:17 GMT

Ну, твою мать! Інакше не скажеш!
Була у розділі Архів журналу, де я труджуся не покладаючи рук і печінки, доволі пікантна стаття під моїм авторством Пойдемте в номера! про українську проституцію в середині XIX – початку XX століття. Скажу чесно, матеріал дався неабиякою кров’ю: головний редактор праг зачепити тему щонайменше років зо два, я готувався до неї мало не з пів року, писалося вкрай важко, правилося редактором розділу суворо й з відчаєм — за що я йому ще маю віддячити Подільським пивом.

Так от, після публікації матеріалу надійшов мені лист, у якому запрошують мене як знавця-експерта означеної теми на Перший Національний на прямий ефір у ток-шоу Толока, де обговорюватиметься тема Чи готова Україна до легалізації проституції?

На радість обох редакцій — моєї і телевізійної — я згодився взяти участь у програмі. Як виявилося, серед тих, хто виступає за легалізацію цієї сфери діяльності, не так і багато людей: я, Юрій Рогоза, мадам з Інституту Соціології та якийсь дідок, якому невідомо чи здоров’я стане дістатися до студії прямого ефіру. Решта — чоловік 7, між якими представник МВС, головний сексопатолог не то всія України, не то всія столиці, представники громадськості й ще якісь потвори у вигляді психологів та венерологів — виступатимуть противниками легалізації цієї сфери послуг.

Одне слово, нелегко мені доведеться в тому ефірі відстоювати легалізацію такої пікантної, але необхідної для України професії як проституція. Якщо чесно, то навіть нервуюся трохи перед ефіром. Так що, якщо в кого є якісь слушні поради на цю тему, дуже прошу.
Ваш Ромуальд

Ще раз про фетиш

Sat, 28 Oct 2006 16:35:07 GMT

Не знаю, наскільки й кому таке сподобається, але я вважаю себе фетишистом. Мало того це сталося не вчора й навіть не минулого року — я став фетишистом змалечку. Це вже потім я, підростаючи, обростав новими та яскравими образами й речами для своїх фетиш-мрій, як-то дівчачі спіднички, пивні кухлі, музичні диски, наручники, електрогітари та порно-фільми. Це вже фетиш мене дорослого. А я маю на увазі саме той давній дитячий фетиш яким я захворів давно. Отже признаюся — я люблю книги.

Люблю книги не тільки за їхній зміст, а за саму сутність книги. Тобто я люблю книгу-річ, я можу довго крутити її в руках, оглядати з усіх боків, відкривати й закривати, розглядати палітурку й форзац, гортати сторінки й нюхати фабричний запах сторінок. Я — фетишист!

Але я ненавиджу, коли книзі заломлюють сторінки, рвуть палітурку, кидають розгорнутою догори обкладинкою, кладуть у масні плями за обіднім столом, струшують на сторінки цигарковий попіл, ставлять на обкладинку склянки з водою, масними руками гортають сторінки, жбурляють на підлогу, б’ють книгою по голові, а найголовніше і найстрашніше — забувають повертати книги мені!

Саме тому більшість моїх знайомих, вдовольняючи мій дитячий фетишизм, дарує книги про мої дорослі фетиш-мрії, серед яких знову ж таки опиняються книги з музичної історії, поезії, прози, навичок пити та книги про те як розмаїтити своє статеве життя. Проте останні мені видаються блідою копією справжнього статевого життя. Але це вже на любителя.

Оце халепа!

Wed, 06 Sep 2006 08:50:20 GMT

Скажіть-но мені, будь-ласка, що сталося з нашою легкою промисловістю? Куди зникли спідниці: їх немає в продажу чи вони страшенно дорогі? Річ у тім, що літо закінчилося, а дівчат у спідницях я майже не бачив. Абсурд якийсь – дівчата носять чоловічі джинси, штани й галіфе. Ну, що це за маразм! Дівчат у спідницях слід вносити до якоїсь “Червоної книги зникаючих жінок” чи що?

Ну, чому жінки не розуміють елементарних речей - що такими от, нібито незначними діями, деструктивно впливають на психіку чоловіків. Адже замість того, щоб насолоджуватися виглядом засмаглих ніг або потай поглядати чи не ковзне грайливий сонячний промінчик під спідничку й між дівчачі ніжки – чоловіки повинні споглядати грубезні шви на джинсах і матню від штанів між ногами дівчат. Прекрасне видовище!

Потім іще у дівчат вистачає нахабності копилити губу й здивовано знизувати плечима, мовляв, звідкіля це беруться бі-сексуали та геї. А чому ж їм не братися, коли єдине де ще можна побачити спідницю це на травесті-шоу або в Шотландії. Чи хіба ще вдома влаштувати якийсь ролевий перформанс у ліжку – а більше варіантів жодних.

Ну, чому жінки не розуміють, що мужчинам значно цікавіше й приємніше ковзати рукою саме під спідничку, а не залазити п’ятірнею до них у чоловічі штани… Ну, що ж тут не ясно, га?

Про безцінність переоцінки всіх цінностей

Wed, 30 Aug 2006 09:51:53 GMT

Сидить оце на роботі товариш і вже кілька днів посилено пише статтю про користь та пагубність алкоголію. Взявся до написання матеріалу зі знанням справи, концептуально, по-дорослому: з рецептами усіляких настойок a-la “Сльоза комсомолки” та “Поцілунок тьоті Клави”, з обов’язковими рецептами правильного опохмілювання й детальними схемами, на які органи припадає найбільший удар від надмірного споживання оковитої.

Одне слово, поки він готував підґрунтя для написання своєї статті — пропав чоловік. Ні, він не став посилено експериментувати з наливками й лікерами — це хоч би якось пояснило зміни в його світогляді. Він геть припинив пити! Начитався якоїсь гидоти про страшну дію пива, горілки й вина на печінку, серце й (о, Боже!) чоловічу потенцію, і вже однією ногою ступив на стежку праведника: п’є винятково йогурти й мінералки. А найстрашніше — він став говорити абсолютно єретичні речі й займатися сепаратизмом: стверджує, що алкоголій — це найбільше зло, а пивну крапку на Подолі слід підірвати!

І поки ми ще геть не втратили найбільшого пивуна пива в редакції, мабуть, слід його взяти попід руки й, здійснивши висадку десанту в районі Подолу, пригостити добрим кухлем пива, аби він знову навернувся на путь істинний. А то ще чого доброго скоро доведеться мені сидіти за кухлем пива на самоті.

P.S. На фотці не автор і не герой опусу ;)

Літня вакація (Intermezzo)

Sat, 22 Jul 2006 08:42:47 GMT

Нарешті і я дожив до своєї літньої відпустки — дочекатися її сил просто жодних уже не мав. З яким трудом мені давалися ранкові прокидиння й збирання на роботу! А надто після затяжних пиятик — старий я видно став, немічний.

Та й власне кожен день був абсолютною копією дня попереднього: маршрутка, метро, робота, а потім — метро і маршрутка. Проте, якщо після роботи траплялося пиво, то метро й маршрутки раптово припиняли свій рух і на поміч приходило таксі, яке й везло мене у зворотньому напрямі, аби на ранок я, немов налаштований механізм, знову збирався на роботу. Набридло!

Збираюся і їду в село, аж за цілих 110 кілометрів від столиці. Там немає нічого: метра, роботи, навіть за пивом треба йти хвилин 20. Зате там є все: широченний Дніпро, ліщиновий ліс, ставок, млини, корови, кури, коти. Там розкішно.

Я спочатку здуру хотів було їхати на море, в Крим. Але чого я там не бачив? Хачапурів, чурчхелів, пахлавів чи Ластів’ячого гнізда, в якому розміщено ресторан, де сидить якась нечисть?

Потім була думка їхати в Прагу й оглядати залишки старожитностей імперії Габсбургів, відвідати Карлів міст і, звісно, пити чешське пиво. Але видно не доля.

Тому я вирішив, що поїду від усього цього далеко-далеко й оглядатиму архітектурні пам’ятки у своєму селі. Дивитимусь, як росте трава, як повняться молоком корови, як заходить сонце і муркотить кіт у мене на колінах…

Проте мене ще не полишає спокуса рвонути на тиждень до Львова! Можливо, я таки до нього й дістануся, намагаючись у селі ввечері знайти де ж купити пива.

Про любов до пива й недовіру до людей

Fri, 21 Jul 2006 13:05:26 GMT

От учора зі мною та моїми друзяками сталася пригода. Поїхали ми ввечері, як годиться, втамувати денну спрагу на крапку в живому пиві на Подолі (на розі Нижнього Валу й Костянтинівської). Так от, сидимо ми під парасолею на свіжому повітрі, п'ємо чудодійне живе пиво й помалу оживаємо. Проте мій товариш оживавав значно енергійніше за нас, бо цмулив пиво прямо з літрових кухлів, а ми від нього відчутно відставали, бо пили з маленьких півлітрових кухликів.

Коли ж настали легкі сутінки й настала моя черга замовляти хмільні напої, бармен заявив, що оскільки ми п'ємо надворі, а на вулиці вже тьмяно - слід заплатити закладну вартість літрового бокалу в розмірі 50 українських суверенних гривень.
Моєму подиву не було меж. Коли я з порожніми руками, зате з новиною вийшов до захмелілих друзів, вони не йняли мені віри й брали на глум. Коли ж ми дочекалися офіціанта й поцікавилися, що це за недовіра така до одних з постійних клієнтів, почули у відповідь, що мовляв, саме постійні клієнти й розходяться по домівках, не забувши прихопити з собою скляний літровий кухоль.

Розрадили нас тим, що можемо взяти два півлітрових кухлики замість одного літрового й насолоджуватися пивом далі, що власне ми й зробили. Проте неприємний осад таки залишився...